Проблема виплати пенсій громадянам України, які постійно проживають за кордоном: аналіз у контексті Конституції України та Європейської конвенції з прав людини

Вступ

Питання пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, залишається надзвичайно актуальним. Особливо це стосується осіб, які проживають у країнах ЄС, зокрема у Німеччині. В останні роки спостерігається стійке зростання кількості звернень від таких громадян, яким відмовлено в призначенні або виплаті пенсій. Мета цієї статті — правовий аналіз ситуації у світлі положень національного та міжнародного права, зокрема Конституції України та Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).

1. Національне регулювання: що передбачає українське законодавство

Відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, припиняється. Відновлення виплат можливе лише за умови наявності міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України.

Станом на сьогодні такі договори не укладені з більшістю країн, у яких проживає значна частина українських громадян, зокрема з Німеччиною та Ізраїлем. У результаті — велика кількість осіб, які чесно відпрацювали трудовий стаж та сплачували страхові внески, позбавлені можливості реалізувати своє право на пенсію лише через те, що вони проживають за межами України.

2. Конституційні гарантії та порушення принципу рівності

Стаття 24 Конституції України проголошує, що всі громадяни є рівними перед законом і не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознакою, зокрема, місця проживання. Відмова у виплаті пенсії лише через факт постійного проживання за кордоном є прямим порушенням цієї норми та основоположного принципу рівності.

3. Європейські стандарти та практика Європейського суду з прав людини

Хоча Конвенція прямо не гарантує право на отримання пенсії, практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) трактує це питання через призму статті 1 Протоколу № 1, яка захищає право власності. У справі Beyeler v. Italy Суд розтлумачив поняття «власність» дуже широко — воно охоплює не лише рухоме та нерухоме майно, а й майнові права, включаючи пенсійні.

Ще у 1975 році у справі Müller v. Austria Європейська комісія з прав людини зазначила, що сплата обов’язкових внесків до пенсійного фонду створює у громадянина право власності на очікувану пенсію.

Отже, пенсійне забезпечення розглядається як об’єкт права власності, захищений Протоколом № 1. Втручання в це право має бути виправданим, законним і пропорційним.

4. Порушення принципу пропорційності та заборона дискримінації

Стаття 1 Протоколу № 1 допускає втручання держави у право власності лише за трьох умов:

• на підставі закону,
• в інтересах суспільства
• з дотриманням міжнародних правових принципів

У справі Air Canada v. UK ЄСПЛ наголосив, що держави зобов’язані забезпечити справедливий баланс між інтересами суспільства і правами окремої особи.

У випадку з українськими пенсіонерами, які проживають за кордоном, такий баланс не дотримано. Держава не може обґрунтувати, чому припинення виплат пенсій служить захисту суспільного інтересу, який перевищує право особи на пенсію. Отже, таке втручання є свавільним і не відповідає практиці Суду.

Крім того, відмова у виплаті пенсій через місце проживання є формою дискримінації відповідно до статті 1 Протоколу № 12 Конвенції, яка забороняє будь-яке обмеження у здійсненні прав, гарантованих законом, за ознаками, серед іншого, місця проживання.

5. Відповідальність держави за бездіяльність

Порушення Конвенції може виникати не лише внаслідок активного втручання держави у права особи, але й через її бездіяльність — зокрема, невжиття заходів щодо належного правового регулювання. У цьому випадку йдеться про відсутність механізмів, які б дозволяли реалізовувати право на пенсію за кордоном, попри сформовану практику ЄСПЛ.

6. Рекомендації для громадян

Громадянам, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком через їх постійне проживання за межами України, рекомендую діяти наступним чином:

1. Подати позов до суду за останнім місцем проживання в Україні з вимогою визнати відмову у призначенні пенсії незаконною.
2. У разі відмови — оскаржити рішення в апеляційному порядку.
3. Якщо й апеляційний суд відмовить, протягом шести місяців з моменту набрання чинності рішенням подати скаргу до Європейського суду з прав людини у м. Страсбург.

Висновки

Припинення виплати пенсій громадянам України через їх постійне проживання за кордоном суперечить не лише Конституції України, а й міжнародним зобов’язанням держави в рамках Європейської конвенції з прав людини. Держава зобов’язана забезпечити рівність усіх громадян у реалізації права на соціальне забезпечення — незалежно від їхнього місця проживання.